Лёсик (jyrnalist) wrote,
Лёсик
jyrnalist

чудо-конезавод



Нагадаю, щоп’ятниці в рамках програми «Події в обличчях та деталях» ми презентуємо вам телевізійну розповідь про якусь унікальну пам’ятку Луганської області. Протягом трьох місяців ви побачите 12 претендентів на звання Диво Луганщини. І саме ви маєте обрати кращого. Сьогодні ми презентуємо третього кандидата – Деркульський кінний завод у Біловодському районі. Це один з найстаріших подібних комплексів на території колишньої Російської імперії і вже точно найстаріший в Україні. А окремі його елементи – єдині у світі. Він приймав у себе членів царської родини і посіяв сумніви в душах повітряних шакалів Геринга. А головне – без нього навряд чи на гербі Луганщини красувався один з головних її символів. Сергій Колесников, хоч і родом не з Біловодщини, але закликає вас голосувати за Деркульській кінний завод. І ось його аргументи.

Село Данилівка – одне з найстаріших на Луганщині. Предтеча села – хутір Данилів – як і сусідній Біловодськ, відомий ще з кінця сімнадцятого століття. У ті часи ці землі давали прихисток усім, хто не міг далі терпіти свавілля панів чи то бояр. Аж допоки на московський престол не зійшов Петро Перший. За переказами, повертаючись з Азовського походу, майбутній імператор кілька днів відпочивав на міловій горі поблизу хутора. Й, оглянувши хазяйським оком навколишній степ, вагомо заявив: «Бути тут государєву кінському заводу!».

Однак, через низку внутрішніх та зовнішніх причин реалізувати задум Великого реформатора вдалось лише Великій будівниці. У тисяча сімсот сімдесят шостому році виходить іменний указ імператриці Катерини Другої про заснування в хуторі Данилів Палацового іменного Деркульського кінського заводу для поставок коней до імператорської армії. В тому ж році на завод прибули перші сімдесят три коні. Вже за десять років їх тут було майже п’ятсот, а ще за десять – без малого тисяча. Щоправда, ті глинобитні стайні до наших часів не дожили: вже під кінець царювання Катерини завод зруйнувала велика пожежа. Кажуть, півня пустили місцеві старожили, обурені накладеним для утримання заводу оброком. Так це чи ні, але це була перша й остання руйнація.

ОЛЕКСАНДР ФЕДОРОВ, краєзнавець: «Екатерина ІІ издала указ построить «такие, дабы не горели». И вот с конца XVIII века уже после смерти Екатерины началась постройка конюшен, в которых мы находимся. Здание уникальное само по себе, аналогов не имеет ни в Украине, ни в России. Вешнее такая конюшня есть в Хреновском конезаводе – это завод графа Орлова в Воронежской губернии. Но он отличается».

Цих відмінностей дві: арочна стеля та товсті цегляні стіни, міць яких починається з півтора метри. На перший погляд – нічого цікавого. Але завдяки цим двом елементам стайні обходяться без опалення. Зовсім. І взимку тут тепло, а влітку – прохолодно. Звичайно, по конячих мірках. Зрештою, людям теж нівроку.

Ще однією своєю «родзинкою» завод обзавівся вже у дев’ятнадцятому столітті, невдовзі після Наполеонівських війн. Проектантом ось цієї вивідної зали з унікальною акустикою та освітленням став відомий російський архітектор Дементій Жилярді-син. Той самий, що відновлював після пожежі дванадцятого року будівлю Московського державного університету. Це й не дивно, адже значущість коней для цивілізації тих часів була настільки важливою, що кінні заводи були під постійною увагою не те, що уряду, а царської родини. Цей купол пам’ятає цесаревичів, великих князів, принців, герцогів багатьох представників роду Романових. А їхній погляд ніщо не мало бентежити.

Таланило заводу й після зміни влади. Кіннота залишалась головною ударною силою Країни Рад, через що всі заводи потрапили під особливу опіку Семена Будьонного. «Червоний маршал» пестив і леліяв заводи, а після Великої Вітчизняної, коли кіннота як род військ припинила своє існування, вдруге не дав перетворити їх на руїни. Першого ж разу під час фашистської навали це зробила сама засновниця.

Не зуміли вбити завод і перебудова СРСР та розбудова незалежної України. Так, за цей час людей біля стаєнь поменшало, як поменшало і коней. Та й самі стайні вже не такі огрядні, як колись. Не до того було. Довгі роки Деркульський державний був змушений виживати виключно власними силами, а подекуди навіть стояв на краю небуття. Але він вистояв і зараз збирає сили на відродження.

Звичайно, нинішній завод – далеко не той, що був бодай півстоліття тому. На полях битв давно вже правлять бал вогняні чудовиська, поля мирні підвладні потужним сталевим велетням, а шляхи вже давно окупували прудкі самохідні екіпажі. Але всупереч цьому завод живе. Живе і продовжує поєднувати людину та її найдавнішого союзника, найвідданішого помічника та найвірнішого і найблагороднішого друга.


если кому нужен будет русский вариант текста - маякуйте. запостю его чуть позже

Свадебное оформление
Tags: Луганское чудо, видео
Subscribe
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your IP address will be recorded 

  • 6 comments